Червона калина — справжній символ України

     З давніх часів червона калина увійшла в життя українців: у традиції, обряди, творчість, кулінарію і народну медицину. Для нашого народу кущ калини — це й оберіг, і цінні ліки з унікальними властивостями. Різні частини цієї рослини — кора, ягоди, квіти, гілки, кісточки — всі є цілющими.

     Червона калина здавна була обов’язковою учасницею весільного обряду і вважалась «весільним деревом». Гілочками калини прикрашали хату, столи, весільні короваї, гостинці і одяг нареченої.

     Калина як ознака дівочої вроди — одна з дванадцяти квітів в українському віночку. Калинові квіти та ягоди присутні і у традиційній вишивці — святкові жіночі сорочки та рушники прикрашали калиновими вишитими орнаментами. Калина стала справжнім улюбленим живим національним символом України! Про калину складено багато народних оповідань, казок, приказок та пісень. Її плоди стали символом мужності людей, що віддали своє життя в боротьбі за Україну. А ще про червону калину існує кілька легенд. Ось одна з них.

     В одному селі юнак і красива дівчина покохали один одного. Якось покликав до себе батько хлопця і сказав: «Сину, прийшла пора тобі стати захисником рідного краю. Йди покозакуй, а коли повернешся — справимо весілля». Минув рік, потім ще один. Дівчина чекала, а хлопець не повертався…

     Але на четвертий рік налетіла татарська орда на село. Люди захищалися як могли, боролися з усіх сил. Серед них був і старий козак — батько хлопця. І ось несподівано з натовпу татар з’явився мужній воїн. Старий козак підняв шаблю і несподівано застиг — він впізнав у воїні свого сина. «Як ти міг, сину мій, стати зрадником і привести чужинців у свій рідний край?» — крикнув приголомшений батько. «А що б я мав, залишаючись простим козаком?» — відповідав син.

     Боляче поранили синівські слова старе серце батька. Не зміг він винести зради і підняв шаблю. Однак син виявився спритнішим… З хати вибігла дівчина, вона впізнала свого коханого. Та коли вона побачила його в чужинському одязі і поруч мертвого старого батька, вона все зрозуміла. Хлопець сказав, що повернувся за нею: «Ходімо зі мною, я так поспішав до тебе! Ти будеш у мене в золоті, в шовках ходити, оксамитом огортатися, самоцвітам радіти!».

     Але дівчина відмовилась і вигукнула: «Жодна рука не торкнеться мене! Я належу рідній землі і вона мене захистить, а тебе — проклинаю, зраднику!»

     У люті воїн заніс шаблю над головою і раптом застиг: дівчина перетворилася на кущ із білими запашними квітами, красивими і невинно чистими. Хлопець знову махнув шаблею, а кущ тільки злегка похитнувся і знову приріс до кореня — тільки замість білих квіток, немов краплі крові, заблищали червоні кетяги ягід. А листя тихенько шелестіло: «Проклинаю, проклинаю…».

    В калини гіркі ягоди, як і доля дівчини. Але вони живлять і дають силу, здоров’я і підтримку тим, хто любить і шанує рідну землю.